Особливості поетапного навчання руховим діям у баскетболі.

                             Особливості поетапного  навчання  руховим діям  у баскетболі.

             

Відомо,що одним  з основних завдань навчальної програми є розширення рухового  досвіду  та  вдосконалювання вмінь та навичок, життєво необхідних рухових дій, а також застосування їх у повсякденній та ігровій діяльності. Адже  саме у дитячому віці формуються основні уміння та навички і залишаються на все життя. Вони визначають реакції на життєві ситуації, дозволяючи ефективно  використати  засвоєний руховий досвід , з успіхом застосовуючи його в нових умовах, у тому числі і в екстремальних ситуаціях, де  необхідні такі якості, як впевненість у своїх діях, точність рухів, реакція вибору і багато інших фізичних та психічних  чинників, які також необхідні  для соціальної адаптації учнів до дорослого життя, підготовки їх  до майбутньої професії.  Для реалізації цих завдань на мій погляд, найбільше імпонує  баскетбол, так як він складається з суто природних рухів, а для того, щоб успішно оволодіти цікавою цілісною вправою, учню необхідно проявити неабияку наполегливість та максимальних прояв всіх  фізичних  якостей,  десь навіть хитрощі та мислення.  Для цього повинні включитись всі системи організму, що якраз і сприяє різнобічному розвитку дитини.

У  результаті багаторічного досвіду я вибрав, основні  моменти навчання баскетбольним вправам і зупинився на їх особливостях. 

Для мене, початковим і головним моментом засвоєння умінь та навичок у баскетболі є стійке вивчення самого механізму тримання м’яча , його  ловіння та передачі. Це, як ми знаємо, неможливо здійснити без вивчення основного рухового стереотипу – стійки гравця. Відомо, що у стійці є  безперечно, особливе  положення рук та ніг. Для того, щоб стійка була невимушеною і комфортною, до неї треба звикнути. З цією метою, на протязі серії уроків я даю наступні  вправи у стійці гравця: повороти  на опорній нозі навкруги своєї вісі -  одній та другій почергово, пересування приставним кроком у різних напрямках, різноманітні стрибки та зупинки з прийняттям  вказаного положення за сигналом вчителя. І тільки після стійкого засвоєння цього уміння та доведення його до автоматизму, я переходжу до наступного етапу.   Цей етап у мене починається з імітаційних вправ. Положення тримання м’яча кистями рук для його ловіння та передачі  двома руками, я умовно називаю «кошиком для м’яча ». Особливу увагу приділяю правильному  положенню великих пальців рук, важливому для техніки безпеки. Отже, починаючи з імітації ловіння, я показую рух тіла назустріч м ячу, і після доторкання його до рук та охоплення його кистями, роблю  амортизаційний рух назад у вихідне положення. Починаючи вивчати ловіння та передачу м’яча  із «рук у руки»  вищезгаданим прийомом, почергово працюю  індивідуально з кожним учнем, вказуючи на його помилки. Після стійкого засвоєння уміння, пропоную   виконання з відривом від рук, починаючи  з відскоком від підлоги, що важливо також і з точки зору безпечного виконання вправи. Треба також мати на увазі і те, що вправи на даному етапі виконуються на місці у двійках, четвірках, у  шерензі та колі.

Перед тим, як перейти до наступного етапу вивчення -  ловіння та передачі м’яча  з повертанням на опорній нозі, я демонструю учням, вказуючи на особливості виконання  вправи. Далі йде закріплення уміння  ловіння м’яча з наступною передачею  м’яча двома руками від грудей з відскоком від підлоги, та поступовим ускладненням - засвоєнням елементів  за принципом «від простого до  складного» - з підкиданням угору, присіданням, зі сплеском у долоні, з обертанням м’яча навколо себе, з обертанням м’яча навколо однієї та другої ноги і іншими вправами, обов’язково слідкуючи за тими учнями, яким важко дається засвоєння техніки вправ. Доречно згадати про застосування  рухливих ігор: «Гонка м’ячів», «Передав м’яч – сідай», «Захист фортеці» і інших, зв’язаних з передачею та ловінням м’яча без просування з ним.

До наступного етапу – ведення м’яча , або дриблінгу,  я починаю приступати тільки  після  стійкого засвоєння учнями уміння ловіння та передавання  м’яча у динаміці, як більш головних за ступенем важливості у грі. Знайомство учнів з технікою ведення м’яча я починаю з наочного показу  кисті руки, позначивши з допомогою крейди ті її частини, які  беруть участь у дриблінгу . Потім  демонструю стійку гравця, який веде м’яч. Звертаю увагу на те, що у веденні м’яча бере участь все тіло гравця, а не тільки  одна рука. Положення тіла при цьому повинно бути таке, що гравець, котрий веде м’яч на місці, уявно, готовий присісти на стілець. Після цього пропоную виконання вправи  ведення на місці  учням – однією та другою рукою, відслідковуючи правильність його виконання, особливо дотримання стійки.  Далі, згідно дотримання принципу послідовності, ускладнюю вправу, додаючи передачі та ловіння з відскоком, ведення на місці з поворотами на  одній та другій  нозі навкруги своєї вісі. Показую особливості переносу центра ваги при почерговому  веденні правою та лівою рукою. Важливий той момент, що коли близько 85% учнів не засвоїли правильну техніку ведення м’яча на місці, навчання ведення м’яча з просуванням я не починаю. Після успішного оволодіння такою навичкою, як ведення м’яча на місці, йде застосування її в ускладнених умовах. І я пропоную виконання вправ для закріплення уміння  ведення вже з просуванням учня вперед, назад, вправо та вліво,  у двійках, у зустрічних колонах, у колі, четвірках групових зі зміною місць у групах. Момент техніки безпеки –  учень  котрий віддає передачу, повинен впевнитись у готовності гравця, котрий її отримує, а  якщо той не готовий до прийому, необхідно зачекати готовності, і тільки потім  зробити передавання м’яча. Коли  різновиди  ловіння передач та ведення у кроці виконуються впевнено переважною більшістю учнів, тільки потім переходжу до  їх виконання з елементами бігу та стрибків. І тут вже виникає  доречність  застосування повного діапазону вивчених вправ у проведенні  рухливих ігор та естафет змагальним методом з елементами баскетболу.

Наступний етап вивчення – це передача м’яча  уперед - угору двома руками від грудей коловим рухом. На початку, як завжди демонстрація вправи вчителем, вказуючи на особливості виконання –  перед передачею  угору, зробити з напівприсіданням рух вперед по колу руками , і разом з вистрибуванням угору, замкнути це коло кидком.  Особливості техніки виконання такого кидка полягає в тому, що згинати ноги треба з одночасним опусканням м’яча руками, і піднявши руки з м’ячем , не розводячи лікті у сторони, завершити кидок, одночасно  слідуючи і самому також  за м’ячем. Треба зізнатись, що це підготовча вправа до кидка у кошик двома руками зверху. Але до її виконання ми з учнями підходимо поступово. Наголошую щодо правильного тримання – так як і при ловінні та передачі обома від грудей, тільки кисті рук  максимально близько одна до одної. Даю вказівку, щоб учні закінчували кидок кінчиками пальців, і по можливості надавали  м ячу     зворотній рух, що і вимагає правильна техніка виконання. Розділяю клас на 3-4 колони . Для забезпечення високої траєкторії передачі, на визначеній висоті я закріплюю текстильну гуму поперек спортивної зали , через котру у зустрічних колонах зі зміною місць, учні виконують передачі один одному. Можна для різноманітності навіть давати можливість виконувати  цю вправу і зі зміною місць у зустрічні колони. Високі передачі через гуму спонукають учнів робити значні зусилля, залучаючи до роботи не тільки м язи ніг, а практично  м язи  усього тіла, направляючи м’яч по значно високій траєкторії. Ми знаємо, що є учні, котрі усе ловлять «на льоту», а є і ті, котрим постійно доводиться допомагати виправляти помилки, демонструючи вправу знову і знову. З цього і складається наша робота – робота вчителя.

 Після того, як майже всі учні твердо оволоділи цим умінням, переходжу  безпосередньо до кидка раніше вивченим способом, тобто проводжу позитивне перенесення навички. Для цього перешиковую розімкнуті колони у цілі, підводжу їх до щитів з кошиками і пропоную учням кидки у кошики також через гуму, з наступним ловінням  м’яча та поворотом навкруги своєї вісі, і передачі з відскоком від підлоги до початку колони. Особливість виконання цієї вправи  полягає у  витримці високої  траєкторії кидка. Потім  поступово зменшую відстань до кошика і прибираю гуму, коли переконуюсь у тому, що учні витримують необхідну траєкторію кидка. Для  вивчення технічного  виконання кидка і набуття навички, важливо, щоб м’яч для цього був не занадто важким. І якщо для навчання використовувати баскетбольні м’ячі за №5, навіть футбольні м’ячі,тоді і кисті рук учнів будуть працювати правильно.

Кожний із колег знає, що навчити подвійному кроку – нелегке завдання. Я побудував навчання цьому елементу наступним способом. На початку використовую прийом асоціації. Наприклад, асоціацію з тим, що учні уявляють, що у них на тій нозі, яка крокує першою, з явилась мозоля і вона їх змушує кульгати. Я примушую учнів пройти «кульгавим» кроком, потім пробігти  «кульгавим»  бігом, запам’ятати цей рух, а потім застосувати цю особливість ритму руху при використанні подвійного кроку, зобов’язуючи їх на другому кроці вистрибувати  угору з підняттям рук і «зависнути» у такому положенні. Момент техніки безпеки -  я вказую учням на те, що після вистрибування приземлитися необхідно на  обидві ноги, обов’язково згинаючи їх. Правильне виконання подвійного кроку з дотриманням заданого ритму, звичайно зразу виходить не у всіх, але самим важливим для учня є початковий момент формування вміння, і тому я цей момент засвоєння стараюсь  контролювати у кожного учня. Якщо цей момент пропустити, то такий важливий  елемент може випасти із  технічного  арсеналу гравця, що звичайно, допускати не бажано. Зрозуміло, що сам процес засвоєння навички залежить безпосередньо від рівня мотивації  та старанності кожного учня. Але і в залежності від особистих якостей  ритм подвійного кроку «ловлять» не всі. Я помітив, що великий відсоток із них -  це чомусь дівчата. А багато з них люблять танцювати  і можуть ритм подвійного кроку «спіймати» якщо не на зір, то  на слух. І для цієї категорії учнів я демонструю вправу близько до танцювальної, акцентуючи голосно ударами ніг по підлозі у заданому ритмі. Дуже часто це призводить до позитивного результату. На жаль, у кожному класі є контингент дітей, в силу природних здібностей, котрі не можуть оволодіти цією вправою.  Як каже народна мудрість – це не головне у житті. Отже, переконавшись у тому що всі, кому належить, впевнено оволоділи навичкою подвійного кроку, я підходжу ближче до оволодіння цілісною вправою, і пропоную виконувати вправу вже з м’ячем. Учні виконують  подвійний  крок  після удару м’ячем об  підлогу  з наступною передачею його по високій траєкторії партнеру, котрий знаходиться на значній відстані. Вправа виконується у двійках (поперек залу), або у зустрічних колонах (вздовж залу). Наступний важливий і фінальний  момент для оволодіння вправою – виконання кидка у кошик з відскоком від щита після подвійного кроку. Я вказую те місце на щиті, куди повинен бути направлений м’яч,щоб він після відскоку від щита потрапляв у кошик. Потім на незначній відстані трохи збоку від щита, учні з місця виконують кидки з відскоком, направляючи м’яч  у верхній кут малого прямокутника, який знаходиться усередині щита. Мета цієї вправи – дати можливість відчути кожному  учню  добитися високого відсотку попадання у кошик . Після переважно позитивних результатів у учнів, можна пропонувати вже і виконання цілісної вправи. На підходах до щита, збоку з однієї та другої сторони крейдою роблю розмітку – вектор напрямку руху та ставлю на цій лінії відмітки для подвійного кроку. Напрямок руху йде дещо по дузі, усередину, і направлений він не на кошик, а на нижній кут щита зі сторони напрямку руху. Вправа виконується поточним методом, у колонах, з передачею м’яча у зустрічну колону, яка знаходиться з другого боку щита. З метою техніки безпеки вправа виконується одним м’ячем на  один щит.

Наступний етап -  це вивчення стійок захисника: низької,середньої та високої, оволодіння якими необхідне для успішного спротиву супернику, який володіє м’ячем , не порушуючи при цьому правила гри. Для засвоєння  цієї сторони  ігрової діяльності я пропоную учням  виконання вправ у двійках з м’ячем, з почерговою зміною функцій: нападник – захисник. Спочатку вправи на відбір м’яча учні виконують на місці, без просування. Потім, після успішного оволодіння відбором без порушення правил, ускладнюю завдання, пропонуючи виконання вже у динаміці.  Для цього приблизно рівні за підготовкою учні, у двійках пересуваються поперек спортивної зали, один з яких – нападаючий, який веде м’яч і рухається уперед, а другий -  захисник, який  рухається спиною вперед на безпечній відстані і старається без порушення правил відібрати м’яч. Момент техніки безпеки – учню, який виконує функцію захисника, необхідно періодично  поглядати назад, через плече. Вивчаємо  також правильне за технікою виконання  блокування кидка та передачі м’яча, не порушуючи принципу так званого «циліндру», який у діях  захисника повинен бути розвинутий  на рівні рухового стереотипу. Інакше у майбутньому, гра буде сповнена порушеннями та травматизмом.

Після оволодіння учнями також і іншими  цілісними вправами : передачами та кидками однією рукою з місця та з середніх дистанцій, підборів, освоєння  ігрових функцій, рухливими іграми з елементами  баскетболу, приступаємо до засвоєння повної  комплексної вправи – гри.  Спочатку я пропоную гру за спрощеними правилами, скажемо, без ведення, але і без пробіжок. Із досвіду роботи мені відомий той факт, що яким елементом учень краще володіє, той і частіше використовує у грі. А власне, добре володіння дриблінгом не дає важливої переваги у тактиці командної гри. Коли юний гравець починає грати без ведення, тільки з допомогою передачі, у нього розвивається краще бачення майданчика, потреба частішого пересування для «відкривання» під передачу партнера в те саме місце, куди потрібно . Після серії уроків навчання ігровим діям без дриблінгу, у учнів формується «бачення» майданчику на все життя. Звичайно тим, кому це дається. Ще краще, коли учень буде володіти дриблінгом, не поглядаючи на м’яч, але це вже рівень   майстерності, рідкісної для шкільного рівня.  Обов язково  проходимо тактичні вправи  зонного та персонального  захисту, позиційного  нападу, гри через центрового, гри у відриві. Чим раніше ознайомити  учнів з тактикою гри, тим раніше вони будуть використовувати весь її  діапазон, особливо, якщо учні  здібні. Дуже добре , якщо у класі вони будуть у достатній кількості для виконання  повноцінної двосторонньої гри змагальним методом. Взагалі для мене, навчити  учнів  суперництву з мінімальним рівнем  персональних порушень – головна ідея гри, яку ми вивчаємо. І якщо  у вчителя вийде прищепити учням  поняття коректної гри, оснастивши їх достатнім технічним арсеналом, то їм і відкриється сутність самої гри під назвою баскетбол.